Виступна січневій конференції вчителів початкових класів
ГРА – ОДНА З НАЙВАЖЛИВІШИХ СФЕР У ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ,
ЗАСІБ ЇЇ ПОВНОЦІННОГО РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ
З
давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою
діяльністю. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її
реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів
сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити
оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі активізували рухливість,
розвивали процес мислення, викликали в неї позитивні емоції.
З переходом
із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний
момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде
з дитячого садка до школи, і тим, що навчання для неї стане віднині
обов’язковим.
За результат
свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю
сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І
тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не
спонтанні ігри, не стихійно засвоєні від старших поколінь розваги, а розваги за
правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання, у тому
числі гра є особливою умовою для успішної соціалізації дітей молодшого
шкільного віку.
Формування
учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо
вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з
найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними
вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед
яких провідне місце займають навчальні ігри.
Гра дарує
щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні проблеми, а ще -
спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються
властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних,
професійних, творчих функцій у майбутньому. Я помітила, що ті діти, з яких на
уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так,
що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною
мислення.
У процесі
гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу.
Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності
залучаються навіть найпасивніші учні. Коли я використовую на уроці елементи
гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання
дітей вчитися.
У грі
формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа
підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра –
це школа спілкування дитини.
Гра тільки
здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина, яка грається віддала
грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Важливою є виховна
сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.
Задовольняючи
свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує»
в уяві все, що недоступне їй в навколишній діяльності, у захопленні не помічає,
що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує.
Ігри можна
поділити на предметні та сюжетні. Предметні
призначені для пізнання певних явищ і закономірностей, крім тих, які
містять зв’язки та стосунки між людьми. Сюжетні
ігри характеризується тим, що охоплюють закономірності людської діяльності
й спілкування. Вони поділяються на виробничі і тренінгові. Виробничі ігри у
свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох
попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш складні. Для проведення
ділових ігор потрібні певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших
видів.
Дидактичні
ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку
школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.
Я вважаю, що
дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін
«дидактична гра» підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.
А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:
·
визначити місце
дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;
·
доцільність
використання їх на різних станах вивчення різноманітного за характером
навчального матеріалу:
·
розробка методики
проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня
підготовленості учнів;
·
вимоги до змісту
ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;
·
передбачення
способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше
відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.
Ігри важливо
проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці,
починаючи з
елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у
міру нагромадження в учнів знань.
Дидактичні
ігри добираються відповідно до програми. Щоб ігрова діяльність на уроці
проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши
виконання таких вимог:
Ø готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен
засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат,
послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі);
Ø забезпечення кожного учня необхідним дидактичним
матеріалом;
Ø чітка постановка завдань гри;
Ø складну гру слід проводити поетапно, поки учні не
засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти;
Ø дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти,
спрямовувати, оцінювати;
Ø не можна допустити приниження гідності дитини (образливі
порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).
Гра
будується таким чином, щоб у ній брали участь усі, вона надає кожній дитині
можливість випробувати свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію
поразки або успіху. Клас ділиться на команди, які, наприклад, «мандрують» до
«країни чудес». Вони потрапляють в гості до Весни, Літа, Осені, Зими,
розгадують загадки, а також відповідають на запитання, пов’язані з сезонними
змінами в природі. Причому, треба не тільки відгадати, а й пояснити, чому так
чи інакше думає дитина.
У своїй
роботі найбільше я використовую загадки. Навіть словник такий підготувала.
Загадка – це досить широкий жанр дитячого фольклору, метод народної педагогіки.
Загадка розвиває мислення і мову дитини, її спостережливість. Кожна загадка
містить нестандартне завдання, яке викликає жвавий інтерес. За допомогою
загадок можна створювати проблемні ситуації на уроках української мови,
математики, предметів природничого циклу. Також за допомогою загадок можна
проводити нестандартні уроки у формі КВК, заочних мандрівок у світ цікавого.
І ще однією,
з можливих цікавих пізнавальних ігор, є казка. Казки використовують з метою
розвитку уяви. Гра називається «Продовж казку». Дітям пропонується нібито
незавершена казка, до якої треба придумати закінчення. Кожна дитина має
можливість закінчити казку по-своєму, тобто має ситуацію вибору. Це зацікавлює
та розвиває творче мислення і уяву.
Гра «Жива казка» (за рухливими малюнками).
Кожному
учневі вчитель дає малюнки: куща, зайця (сірого), зайця (білого), сонця, хмари,
снігу (сніжинки), лисиці.
Жив собі
зайчик за кущем, ховався. Та настала зима, сонце зайшло за хмару, стали падати
сніжинки. Став білим зайчик. Бігла лисичка і не побачила зайця за кущем під
сніжинками. Зайчик почав весело стрибати, що про нього подбала Зима.
Ця гра
корегує поведінку дітей, які соромляться говорити. Відбувається міжпредметний
зв'язок з природознавством.
На уроці мови, вивчаючи споріднені слова, пропоную дітям гру «Лото». Кожен учень має картку з різними словами. Вчитель – ведучий
має набір коренів слів, які оголошуються послідовно всім гравцям. Діти мають
проаналізувати оголошений корінь слова, виділити в кожному слові на власній
картці корені слів і, якщо співпадають корені, слово закривається. Виграє той,
хто найперший закриває слово. Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою,
то дуже швидко його починає цікавити навчальний матеріал, пов'язаний з нею. У
дитини виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, щоб не
програти.
Українська мова – Тема «Іменник» - Гра
«Чарівні кола». Учням потрібно прочитати слова по колу, вписуючи пропущені
літери, визначити у словах рід і число іменників. Ця гра розвиває логічне
мислення, увагу, кмітливість, пам'ять.
У процесі проведення уроків математики
з елементами гри реалізуються ідеї співдружності,
змагання.
Ефективними
засобами пробудження живого інтересу до вивчення предмету математики в
початкових класах поряд з іншими методами є розвивальні ігри. Гра переключає
довільну увагу дітей на навчальний процес, на розв’язання навчального завдання.
Вона спонукає учнів до виконання більшої кількості різних завдань, сприяє більш
свідомому, ґрунтовному засвоєнню знань, умінь і навичок. Застосування ігор на
уроці математики допомагає вчителю урізноманітнити роботу учнів, зняти
напруження від звичайної навчальної діяльності, переключити увагу школярів.
Наведу
приклади розвивальних ігор, які я використовую у своїй практиці.
Гра «Не скажу»
Учні рахують
від 30 до 60 по одному, але замість чисел, що діляться на 5, вони говорять «не
скажу». (І варіант – діти рахують разом; ІІ варіант – діти рахують по одному).
Гра «Потяг»
Учитель по
черзі викликає до дошки учнів. Кожен з них, виконуючи роль вагона, називає свій
номер. Перший викликаний учень говорить: «Я – перший вагон». Другий учень
виконує роль другого вагона, він називає свій порядковий номер і т.д.. Потім
діти повертаються в другу сторону – останній вагон стає першим. Діти називають
справа на ліво.
«Мовчанка»
Обладнання:
набір карток з числами, геометричні фігури.
Зміст гри.
Основне правило: учень повинен відповідати на запитання вчителя, не вимовляючи
жодного слова.
«Магічний квадрат»
40
|
||
50
|
||
10
|
60
|
Заповнити
магічний квадрат так, щоб сума чисел, які стоять у будь-якому горизонтальному
або вертикальному ряді, а також на будь-якій діагоналі квадрата, дорівнювали
одному й тому ж числу.
Гра «Мікрофон»
Один учень
називає приклад, а інший відповідь до нього.
Гра «Що змінилося?»
Учитель
становить на столі 5 іграшок: зайчик, ведмідь, вовк, лисиця, їжак. Учні
називають: перший – зайчик, другий – ведмідь і т.д.. Потім учні заплющують очі,
а вчитель переставляє іграшки місцями. Учні розплющують очі і розповідають, що
змінилося.
Гра «Забий гол»
Мета:
формувати навички табличного множення.
На дошці –
запис:
5
|
72 : 8
|
18 : 6
|
6
|
||
4
|
18 : 9
|
45 : 9
|
9
|
||
2
|
36 : 6
|
49 : 7
|
3
|
||
28 : 7
|
24 : 3
|
7
|
Двоє учнів
із крейдою в руках водночас починають розв’язувати по стовпчику прикладів. Відповіді
записані в обох «воротах» не за порядком. Учень повинен знайти в певних
«воротах» відповіді до своїх прикладів і провести крейдою стрілку від кожного
прикладу до його відповіді. Хто швидше «заб’є» всі чотири «голи», той і виграв.
Всі інші учні класу є вболівальниками.
Гра «Естафета»
Клас
ділиться на дві команди. На дошці записано стільки прикладів, скільки учнів
присутніх на уроці. Приклади містять табличне множення і ділення, додавання і
віднімання в межах 100. За сигналом перші учні виходять до дошки, записують
відповідь і передають крейду іншому. Якщо учень бачить помилку гравця своєї
команди він може виправити неправильну відповідь, коли прийде його черга. Після
розв’язування всіх прикладів перевіряється правильність виконання завдань і
визначаються переможці.
Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Одній дитині
зав’язують очі хустинкою. Друга дитина з дзвіночком ходить по класу і подзвонює
ним у різних місцях. Перша відгадує, де подзвонили, називаючи місце звуку
відносно себе: «Подзвонили праворуч від мене», і т. д. Той, хто не помилився,
отримує дзвінок і займає місце попередника.
З метою
виховання любові до природи, естетичних смаків пропоную такі ігри «Кольори»,
«Яких кольорів більше», «Відмінки», «Асоціації», «Впізнай по голосу», «Що ти
чуєш за вікном?», «Кого (що) тобі нагадують ці звуки», «Хто як рухається»,
«Зоопарк», «Чарівне листя», «Зайвий колір», «Зайвий звук», «Картина за вікном»
та інші.
“Обери правильну
дорогу”
Дидактичне завдання: уточнити знання дітей про взаємозв’язок
людини з природою на основі конкретних правил поведінки в природному
середовищі.
Ігрова дія. Дитина має визначити, якою стежкою вона
пройде і пояснити свій вибір.
Хід гри.
1 варіант. Пропонуються три
стежки. Якщо піти першою - можна потоптати конвалії, якщо другою - наступити на
мурашник. Посередині третьої-горить багаття.
Висновок: що мають робити учасники гри: іти третьою
стежкою, але спочатку загасити багаття.
ІІ варіант. Слід обрати
дорогу. На першій розташований завод — тут забруднене повітря. На другій
рухається багато транспорту. Третя дорога — алея з густо насадженими деревами.
Висновок, що мають зробити учасники гри: найкраще йти
третьою дорогою,
оскільки тут дихатимеш чистішим повітрям і можеш
послухати спів птахів.
На уроках
«Основ здоров’я» та «Я у світі» практикую сюжетно-рольові ігри «День
народження», «Відвідування хворого товариша», «Сімейне дерево»
Під час цієї
гри учням пропонується скласти «сімейне дерево». Спочатку діти визначають місце
кожного на сімейному дереві, а потім створюють його, працюючи у групах.
Я вважаю, що
наведені вище форми роботи сприяють успішності учнів, що в свою чергу дає
позитивні результати у процесі соціалізації школярів, бо успішність – це
важлива складова соціалізації.
Виступ на січневій педраді Гейківської ЗОШ
Виступ на січневій педраді Гейківської ЗОШ
Національно-патріотичне виховання
Національно-патріотичне виховання є
складовою загального виховного процесу підростаючого покоління, головною метою
якого є набуття молодими громадянами 14-35 річного віку соціального досвіду,
готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків, успадкування
духовних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин,
формування особистісних рис громадянина Української держави, фізичної
досконалості, моральної, художньо-естетичної, інтелектуальної, правової,
трудової, екологічної культури. Здійснення системного національно-патріотичного
виховання є однією з головних складових національної безпеки України.
Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української
державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у
галузі політики, освіти, науки, культури і спорту. Національно-патріотичне
виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та
інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя:
соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на
освіту, культуру, науку, історію, державу, право.
Система
національно-патріотичного виховання в нашій
школі наскрізно пронизує весь навчально-виховний процес, органічно
поєднує національне, громадянське, моральне, родинно-сімейне, естетичне,
правове, екологічне, фізичне, трудове виховання, охоплює всіх його
учасників (лист Міністерства освіти і науки України №1/9-614 від
27.11,2014, «Про методичні рекомендації з патріотичного виховання»).
На мою думку, важливу роль у патріотичному
вихованні учнівської молоді відіграє педагог, його особистий приклад, його
погляди та практичні дії, що мають бути взірцем для наслідування.
Перед
навчальним закладом та педагогами ставляться конкретні завдання:
- проводити роботу з формування в
учнівської молоді громадянських якостей, розуміння приналежності до
українського народу;
- залучати батьків учнів до
активної участі у навчально-виховному процесі;
- використовувати в роботі
потенціал громадських організації міста та області;
- залучати учнівську молодь до участі в волонтерській діяльності.
- Виховання у молодого покоління почуття патріотизму, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнані проблемами загальнодержавного масштабу.
Патріотизм покликаний дати новий імпульс
духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства,
яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової
культури особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на
визнанні пріоритету прав людини. Суспільства, яке функціонує на засадах
гуманізму, свободи, верховенства закону, соціальної справедливості, гарантує
умови для зростання добробуту народу. Суспільства, яке є єдиним дієвим
механізмом розбудови не олігархічної, а народної демократії, правової України,
виступає, з одного боку, джерелом опозиції державній владі, а з іншого – взаємодоповнює її, реалізуючи свої розвивальну і контролюючу функції.
Виходячи з
цього, патріотизм на даний час є нагальною потребою і держави, якій необхідно,
щоб усі діти стали національно свідомими громадянами – патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в
цивілізованому світі, і особистості, яка
своєю діяльнісною любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємності з метою
створення умов для вільного саморозвитку
і збереження індивідуальності; і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб
саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості
здійснювався на моральній основі.
Проблеми
патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.
В основу
системи патріотичного виховання покладено національну ідею як консолідуючий
чинник розвитку суспільства і нації в цілому.
Завдяки
змістовим характеристикам предметів соціально-гуманітарного циклу, а надто, громадянської
освіти, зросла патріотична компетентність учнівської молоді.
Поглибився
громадський характер патріотичного виховання, освітні заклади стали відкритими
для батьків, громадських організацій. Збільшилась кількість суб’єктів виховного
впливу, посилилась узгодженість їхніх дій. Успішно здійснюються
загальноукраїнські заходи, акції, спрямовані на активізацію патріотичної,
моральної позиції дітей та учнівської молоді.
Широко
вживані форми та методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання
національної та світової педагогіки і психології.
Значно зріс інтерес держави до виховання патріотів
України, сформоване соціальне замовлення на розробку ефективних технологій
патріотичного виховання підростаючого покоління.
Поряд з
ознаками позитивних змін у патріотичному вихованні особистості загострилися й
певні протиріччя, виникли нові суттєві проблеми. Головна з них стосовно
виховного процесу полягає в тому, що нинішнє підростаюче покоління дорослішає,
вростає в життя нового, ціннісного невизначеного суспільства. Стара суспільна
система зруйнована. Нова ж лише задекларована Конституцією. В дійсності перехід
від державно-планової до ринкової економіки на фоні правового нігілізму
поєднався з небаченою корупцією, яка стала головним механізмом шахрайського
розподілу суспільної власності, зухвалого обкрадання українського населення та
встановлення режиму олігархічної “демократії”. В результаті чисельність
українського народу, доведеного до зубожіння, без війни скоротилась більше ніж
на п’ять мільйонів чоловік (це кожен десятий українець). У цій ситуації багато
хто термін “патріот” вживає з іронією. Жодна політична сила в Україні не взяла
поки що на себе сміливість запропонувати перспективу України хоча б на 25 років
вперед. Відтак, й учні не знають, ні при якому суспільному ладі вони житимуть,
ні яким курсом піде наша країна в недалекому майбутньому. Це породжує у молодих
громадян непевність в завтрашньому дні, психологічний дискомфорт, комплекс
національної меншовартості та особистої неповноцінності, зневіру в цивілізоване
життя на Україні, бажання назавжди покинути Батьківщину. Тож без їх
громадянського самовизначення, патріотизму, національної самосвідомості,
культури міжнаціональних стосунків не прийде ні бажана стабілізація в
суспільстві, ні його розвиток.
Не сприяє
розвитку патріотизму підростаючого покоління і така об’єктивна реальність, як
відсутність етно-національної ідеологічної єдності і відповідної суспільної
консолідації.
Аналіз
шкільної практики показує, що значна частина педагогів переконана: одвічні
поняття “Батьківщина”, “Патріотизм” повинні домінувати у свідомості громадян та
у виховному процесі школи, стати могутніми факторами розбудови і утвердження
Української держави.
Патріотизм як суспільна та індивідуальна цінність,
компонент структури особистості.
Патріотизм –
це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння
становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної,
соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати
її, розділити свою долю з її долею.
Патріотизм –
складне і багатогранне поняття, один з найважливіших компонентів
індивідуального та суспільного способу життя.
На
особистісному рівні патріотизм є пріоритетною стійкою характеристикою людини,
яка проявляється в її свідомості, моральних ідеалах та цінностях, в реальній
поведінці та вчинках. Це звичайний моральний стан життя людини. Він виявляється
не лише в незвичайних ситуаціях, а в повсякденному виконанні особистістю своєї
роботи, яка приносить користь і людині, і суспільству. Отже, суб’єктом – носієм
патріотизму є сама людина. Завдяки її творчій праці, любові, відданості
розвивається почуття патріотизму.
Бути
патріотом – значить духовно піднятись, усвідомити в Батьківщині безумовну
цінність, яка дійсно і об’єктивно їй притаманна, приєднатись до неї розумом і
почуттями. В той же час – патріотизм передбачає відкриття в самому собі
беззавітної відданості Батьківщині, спроможність безкорисно радіти її успіхам,
вдосконалення її, служіння їй, поєднання свої долі з її долею, а не любов до
України здалека.
Мета, завдання, принципи патріотичного виховання
Метою патріотичного виховання є становлення
громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як
суверену, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, і забезпечувати
її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати
їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в
суспільстві.
Мета патріотичного виховання
конкретизується через систему таких виховних завдань:
утвердження в
свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги
до культурного та історичного минулого України;
виховання поваги
до Конституції України, Законів України, державної символіки;
підвищення
престижу військової служби як виду державної служби, а звідси культивування
ставлення до солдата як до державного службовця;
визнання й
забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і
суспільства;
усвідомлення
взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною
відповідальністю;
сприяння набуттю
дітьми та учнівською молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до
участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї
участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними
інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати
права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати
конфлікти відповідно до демократичних принципів;
формування
етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави,
родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України,
спільності його культурної спадщини та майбутнього;
формування
толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
утвердження
гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства; культивування кращих рис
української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, доброти,
чесності, бережного ставлення до природи;
формування
мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду
нації;
спонукання
зростаючої особистості до активної протидії аморальності, правопорушенням, шовінізму,
фашизму.
Основними принципами патріотичного виховання є:
- принцип
національної спрямованості, що передбачає формування національної
самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе
ставлення до його культури; повагу, толерантність до культури усіх народів, які
населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися
приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї
держави;
- принцип
гуманізації виховного процесу означає, що вихователь зосереджує увагу на дитині
як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і
можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє
базові потреби дитини; виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює
свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;
- принцип
самоактивності і саморегуляції, який
сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до
критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень. Поступово
виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її
реалізацію в діях та вчинках;
- принцип
культуровідповідності, що передбачає органічну єдність патріотичного виховання
з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями,
які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;
- принцип
полікультурності передбачає інтегрованість української культури у європейський
та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у
дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від
національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів;
здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати
українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;
принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність
узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній
ситуації, в якій організовується виховний процес. Завдання патріотичного
виховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і передбачають
виховання у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем.
Інститути, що забезпечують патріотичне виховання
Сприяти досягненню цілей патріотичного виховання значною
мірою покликані різноманітні благодійні й філантропічні організації та фонди
(підтримка виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів
для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової
підтримки публікацій тощо).
Інститути, що забезпечують патріотичне виховання, не
можуть залишатися індиферентними виконавцями в умовах перехідного періоду,
швидких змін у суспільстві. Вони є окремим, автономним суб’єктом процесу
патріотичного виховання.
У контексті формування патріотизму виховні інститути
мають брати до уваги всі складові моменти, а саме: розташування школи (регіон,
міська чи сільська школа); тип школи (масова чи елітарна); контингент дітей
(моноетнічна чи поліетнічна); ступень автономності школи щодо влади й
освітянських структур; психофізіологічні особливості кожного вікового періоду
розвитку дитини; психосоціальні особливості дітей, які відвідують школу
(соціальний статус, належність до певної конфесії); сприймання національних та
загальнолюдських цінностей і орієнтирів.
Науково-методичне забезпечення програми дітей та
учнівської молоді
Науково-методичне забезпечення Програми здійснюється
Академією педагогічних наук України та її підрозділами – Інститутом проблем
виховання, Департаментом загальної
середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, Управлінням
стратегічних розробок Апарату Ради, науковим центром Національної Академії
оборони України. Ці підрозділи спільно окреслюють напрями фундаментальних
досліджень, спрямованих на реалізацію Програми, визначають шляхи вирішення
завдань патріотичного виховання, основними з яких є:
здійснення
послідовного системного моніторингу реальної практики виховання патріотизму
дітей та учнівської молоді в різних регіонах з урахуванням етнокультурних
особливостей;
включення
проблематики патріотичного виховання до дослідницьких програм та планів
навчальних і наукових закладів з метою створення інноваційного комплексу
технологій оптимізації виховного процесу на різних освітніх рівнях;
проведення
науково-теоретичних конференцій, семінарів, нарад, засідань методичних
об’єднань, створення творчих колективів з актуальних проблем патріотичного
виховання особистості в різних регіонах України:
“ Патріотизм – нагальна потреба України і українців”;
“Особливості патріотичного виховання підростаючого
покоління в умовах становлення правової держави”;
“Особистісно орієнтовані технології виховання патріотизму
молоді”;
“Взаємодія школи і громадських організацій у вихованні
патріотизму підростаючого покоління”;
“Проблеми патріотичного виховання молоді в умовах
розгортання світової інтеграції та взаємозближення націй”;
“Виховання патріотизму особистості засобами гуманістичної
та християнської моралі”;
розробка та видання методичних посібників, рекомендацій,
матеріалів для практичних працівників з патріотичного виховання підростаючого
покоління;
створення оперативної системи підвищення професійної
кваліфікації педагогів та вихователів з патріотичного виховання особистості на
базі обласних інститутів післядипломної освіти;
створення на базі кращих освітянських закладів
експериментальних майданчиків для опрацювання інновацій патріотичного
виховання;
взаємодія АПН України і її підрозділів із засобами
масової інформації з метою висвітлення проблем та кращого досвіду патріотичного
виховання дітей та молоді;
організація та забезпечення психолого-педагогічного
всеобучу батьків з метою підвищення рівня патріотичної вихованості дітей в
родині;
вивчення та узагальнення світового педагогічного досвіду патріотичного
виховання особистості, адаптація і поширення його в навчальних закладах
України.
Немає коментарів:
Дописати коментар